Нам задарма, без праці нічого не дається, недарма здавна прислів'я ведеться. В одному будинку жили дві дівчинки Рукодільниця та Ледарка, а при них нянюшка. Рукодільниця була розумна дівчинка: рано вставала, сама, без нянечки, одягалася, а вставши з ліжка, за справу приймалася: пічку топила, хліби місила, хату крейди, півня годувала, а потім на колодязь за водою ходила.

Жив у нашому заводі старий один, на прізвисько Кокованя. Сім'ї у Коковани не залишилося, він і придумав взяти діти сирітку. Запитав у сусідів, - не знають кого, а сусіди кажуть: Нещодавно на Глінці осиротіла родина Григорія Потопаева. Старших-то дівчат прикажчик велів у панську рукодельню взяти, а одну девчоночку по шостому році нікому не треба. Ось ти і візьми її.

Ну, почнемо! Дійшовши до кінця нашої історії, ми будемо знати більше, ніж тепер. Так ось, жив-був троль, злющий-презлющий; то був сам диявол. Раз він був у дуже хорошому настрої: він змайстрував таке дзеркало, в якому все добре і прекрасне зменшувалося донезмоги, все ж зле і потворне, навпаки, виступала ще яскравіше, здавалося ще гіршим.

Гуляли по чистому полю два морози, два рідних брата, з ноги на ногу поскакивали, рукою об руку поколачивали. Говорить один Мороз іншому: - Братику Мороз - Червоний ніс! Як би нам побавитися - людей поморозить? Відповідає йому інший:
- Братику Мороз - Синій ніс! Якщо морозити людей - не по чистому нам полю гуляти. Поле снігом занесло, всі проїжджі дороги замело: ніхто не пройде, не проїде. Побіжимо-но краще до чистого бору!
Там хоч і менше простору, та зате забави буде більше. Всі ні-ні, та хто-небудь і зустрінеться по дорозі.

Січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень. Тільки закінчиться один місяць, відразу ж починається інший. І жодного разу ще не бувало так, щоб лютий прийшов раніше, ніж піде січень, травень обігнав би квітень. Місяці йдуть один за іншим і ніколи не зустрічаються. Але люди розповідають, ніби в гірській країні Богемії була дівчинка, яка бачила всі дванадцять місяців. Як же це сталося? А ось як.

Справа була в кінці січня; бушувала страшна хуртовина; снігові вихори носилися по вулицях та провулках; сніг залеплял вікна будинків, валився з дахів грудками, а вітер так і підганяв перехожих. Вони бігли, летіли стрімголов, поки не потрапляли в обійми один до одного і не зупинялися на хвилину, міцно тримаючись один за іншого. Екіпажі і коні були точно напудрены; лакеї стояли на запятках спиною до екіпажам і до вітру, а пішоходи намагалися триматися за вітром під прикриттям карет, ледь тащившихся по глибокому снігу.

Як розповідається в одній знаменитій давньою легендою, колись у чудових гаях Лівану народилися три кедра. Кедри, як всім відомо, ростуть дуже повільно, так що наші три дерева провели цілі століття в роздумах про життя і смерть, про природу і людство.

Жили-були старий зі старою. Жили добре, дружно. Все б добре, та одне горе - дітей у них не було. Ось прийшла зима сніжна, намело замети до пояса, висипали дітлахи на вулицю погратися, а старий зі старою на них з вікна дивляться так про своє горе думають.

Живало-бувало, - жив дід та з іншою дружиною. У діда була дочка і в баби була дочка. Всі знають, як за мачухою жити: перевернешься - біта і недовернешься - біта. А рідна дочка що не зробить - за все гладять по голівки: розумниця.