Гуляли по чистому полю два морози, два рідних брата, з ноги на ногу поскакивали, рукою об руку поколачивали. Говорить один Мороз іншому:

- Братику Мороз - Червоний ніс! Як би нам побавитися - людей поморозить? Відповідає йому інший:

- Братику Мороз - Синій ніс! Якщо морозити людей - не по чистому нам полю гуляти. Поле снігом занесло, всі проїжджі дороги замело: ніхто не пройде, не проїде. Побіжимо-но краще до чистого бору! Там хоч і менше простору, та зате забави буде більше. Всі ні-ні, та хто-небудь і зустрінеться по дорозі.

Сказано - зроблено. Побігли два морози, два рідних брата, чистий бор. Біжать, дорогий тішаться: з ноги на ногу попрыгивают, за ялинками, за сосенкам пощелкивают. Старий ялинник тріщить, молодий сосняк поскрипує. По пухкому ль снігу пробіжать - крижана кора; билинка ль з-під снігу визирає, - дунут, немов бісером її всю унижут. Послышали вони з одного боку дзвіночок, а з іншого бубонець: з дзвіночком пан їде, з бубенчиком - мужичок.

Стали Морози судити так рядити, кому за ким бігти, кому кого морозити.

Мороз - Синій ніс, як був молодшим, каже:

- Мені б краще за мужиком погнатися. Його скоріше дойму: кожушок старий, залатаний, шапка вся в дірках, на ногах, крім лаптишек, - нічого. Він же, ніяк, дрова рубати їде. А вже ти, братику, як сильніше мене, за паном біжи. Бачиш, на ньому шуба ведмежа, лисяча шапка, чоботи вовчі. Де вже мені з ним! Не совладаю. Мороз - Червоний ніс тільки підсміюється.

- Молодий ти ще, - каже, - братику! Ну, так вже й бути по-твоєму. Біжи за мужиком, а я побіжу за паном. Як зійдемося під вечір, дізнаємося, кому була легка робота, кому важка. Прощавай поки!

- Прощай, брате!

Свиснули, клацнули, побігли.

Тільки сонечко зайшло, зійшлися вони знову на чистому полі. Питають один одного - що?

- То-то, я думаю, намаялся ти, братику, з паном,-каже молодший, - а толку, дивись, не вийшло ніякого. Де його було пройняти!

Старший сміється собі.

- Ех, - каже, - братику Мороз - Синій ніс, ти молодий і простий! Я його так уважив, що він годину буде грітися - не відігріється.

- А як же шуба-то, та шапка, та чоботи-то?

- Не допомогли. Забрався я до нього і в шубу і шапку, чоботи, та як зачав морозити! Він щулиться, він тулиться так кутається; думає: дай-но я жодним суглобом не шевельнусь, либонь мене тут мороз не здолає. Ан не тут-то було! Мені-то це і з руки. Як взявся я за нього - ледве живого в місті з воза випустив! Ну, а ти що зі своїм чоловіком зробив?

- Ех, братику Мороз - Червоний ніс! Погану ти зі мною жарт сшутил, що вчасно не напоумив. Думав - заморожу мужика, а вийшло - він же відламав мені боки.

- Як так?

- Так ось як. Їхав він, сам ти бачив, дрова рубати. Дорогою почав було я його проймати, тільки він все не боїться - ще лається: такий, - каже, - сякий цей мороз. Зовсім навіть прикро стало; почав я його ще пущі щипати так колоти. Тільки ненадовго була мені ця забава. Приїхав він на місце, виліз з саней, взявся за сокиру. Я-то думаю: тут мені зламати його. Забрався до нього під кожушок, давай його підколювати. А він-то сокирою махає, тільки тріски колом летять. Став навіть піт його проймати. Бачу: погано - не всидіти мені під полушубком. Під кінець інду пар від нього повалив. Я геть скоріше. Думаю: як бути? А мужик все працює і працює. Чим би мерзнути, а йому жарко стало. Дивлюсь: скидает з себе кожушок. Зрадів я. "Постривай же, кажу, ось я тобі покажу себе!" Кожушок весь мокрехонек. Я в нього забрався, заморозив так, що він став лубок лубком. Одягай-ка тепер, спробуй! Як покінчив мужик свою справу так підійшов до полушубку, у мене і серце заграло: то-то потішуся! Глянув мужик і почав мене лаяти - всі слова перебрав, що немає гірше. "Лайся, - думаю я собі, - лайся! А мене все не виживеш!" Так він лайкою не вдовольнився - вибрав поліно достовірніше та посучковатее, так як візьметься за полушубку бити! За полушубку б'є, а мене лає:

- Мені б бігти скоріше, так боляче я в шерсті-то загруз - вибратися не можу. А він-то б'є, він б'є! Насилу я пішов. Думав, кісток не зберу. Досі боки ниють. Закаялся я мужиків морозити.

Автор новорічної казки: Михайлов Михайло Ларіонович