Дитячий сайт для батьків Твоя дитина
Вагітність Дитина Розвиток Дозвілля Довідка





ДОЗВІЛЛЯ
Ігри від сайту "Твій дитина"
Стінгазети дитячі
Діафільми для дітей
Вікторини для дітей
Настільні ігри для дітей
Дитячі шпалери на робочий стіл
Дитячі календарі
Дитячі іграшки
Макети автомобілів з паперу
Макети літаків з паперу
Паперові ляльки
Ігри з дітьми та родиною
Авторські вірші та казки для дітей
Казки для дітей
Тексти дитячих пісень
Тексти колискових
Флеш ігри дітям
Пізнавальне відео для дітей
Мультфільми для дітей
Розмальовки, скачати
Скрапы, скачати
Орігамі для дітей
Цікаві привітання для всієї родини
Вироби для дітей
Хороші книги для дітей і батьків
Відзначаємо свята
Подорожуємо з дитиною
Для захоплених комп'ютерною графікою


НОВИЙ РІК / Казки для дітей / Мороз Іванович

Казка Мороз Іванович та інші народні новорічні казки для дітей, які можна читати безкоштовно на сайті Твоя дитина!

Нам задарма, без праці нічого не дається, недарма здавна прислів'я ведеться.

В одному будинку жили дві дівчинки Рукодільниця та Ледарка, а при них нянюшка. Рукодільниця була розумна дівчинка: рано вставала, сама, без нянечки, одягалася, а вставши з ліжка, за справу приймалася: пічку топила, хліби місила, хату крейди, півня годувала, а потім на колодязь за водою ходила.

А Ледарка між тим в ліжку лежала, потягувалася, з боку на бік переваливалась, вже хіба набридне лежати, так скаже спросоння: "Нянюшка, одягни мені панчішки, нянюшка, зав'яжи черевички", а потім заговорить: "Нянюшка, немає булочки?" Встане, пострибає, та й сяде до віконця мух рахувати; скільки прилетіло та скільки відлетіло; Як усіх перерахує Ледарка, так уже й не знає, за що взятися і чим би зайнятися; їй би в ліжечко та спати не хочеться; їй би поїсти та їсти не хочеться; їй би до віконця мух рахувати та й то набридло. Сидить, бідолашна, і плаче так скаржиться на всіх, що їй нудно, як ніби в тому інші винні.

Між тим Рукодільниця вернеться, воду процедит, глечики наллє; та ще яка затейница: коли вода нечиста, так скрутить аркуш паперу, накладе в неї жаринок та піску великого насипле, вставить ту папір в глечик та наллє в неї води, а вода-то знай проходить крізь пісок та крізь вугілля і капає в глечик чиста, немов кришталева; а потім Рукодільниця прийметься в'язати панчохи або хустки рубати, а не те і сорочки шити та кроїти, та ще рукодільні пісеньку затягне; і не було ніколи їй нудно, тому що і сумувати-то їй було ніколи: то за тим, то за іншим справою, а тут, дивишся, і вечір день пройшов.

Одного разу з Рукодільницею біда трапилася: пішла вона на колодязь за водою, опустила відро на мотузці, а мотузка-то і оборвись; впало відро в колодязь. Як тут бути? Заплакала бідна Рукодільниця, та й пішла до нянюшке розповідати про свою біду та нещастя; а нянюшка Параска була така сувора й сердита, каже:

- Сама біду зробила, сама і поправляй; сама відерце втопила, і сама діставай.

Нічого було робити: пішла бідна Рукодільниця знову до криниці, ухопилася за мотузку і спустилася по ній до самого дна. Тільки тут з нею сталося диво. Ледве злізла, дивиться: перед нею грубка, а в запічку сидить пиріжок, такий рум'яний, підсмажений; сидить, поглядає та примовляє:

- Я зовсім готовий, підрум'янився, цукром та родзинками обжарился; хто мене з печі візьме, той зі мною і піде!

Рукодільниця, нітрохи не зволікаючи, схопила лопатку, вийняла пиріжок і поклала його за пазуху.

Іде вона далі. Перед нею сад, а в саду стоїть дерево, а на дереві золоті яблучка; яблучка листям ворушать і проміж себе говорять:

- Ми, наливні яблучка, созрелые; коренем дерева питалися, студеною росою обмывалися; хто нас з дерева стрясет, той нас собі і візьме.

Рукодільниця підійшла до дерева, потрясла його за сучок, і золоті яблучка так і посипалися до неї у фартух.

Рукодільниця йде далі. Дивиться: перед нею сидить старий Мороз Іванович, сивий-сивий; сидить він на крижаній лавочці та снігові грудочки їсть; тряхне головою від волосся сиплеться іній, духом дохне - валить густий пар.

- А! сказав він. ЗдорОво, Рукодільниця! Спасибі, що ти мені пиріжок принесла; давним-давно вже я нічого гаряченького не їв.

Тут він посадив Рукодельницу біля себе, і вони разом пиріжком поснідали, а золотими яблучками закусили.

Знаю я, навіщо ти прийшла, каже Мороз Іванович, ти відерце в мій студенець (колодязь) опустила; віддати тобі відерце віддам, тільки ти мені за три дні прослужи; будеш розумна, тобі ж краще; будеш лінива, тобі ж гірше. А тепер, додав Мороз Іванович, мені, старому, і відпочити пора; піди-но приготуй мені постіль, та дивись збий гарненько перину.

Рукодільниця послухала... Пішли вони до хати. Будинок у Мороза Івановича зробив був весь із льоду: і двері, і вікна, і підлогу крижані, а по стінах прибрано сніговими зірочками; сонечко на них сяяло, і все в будинку блищало, як діаманти. На ліжку у Мороза Івановича замість перини лежав сніг пухнастий; холодно, а робити було нічого. Рукодільниця почала збивати сніг, щоб старому було м'якше спати, а між тим у неї, бідної, руки окостенели і пальчики побіліли, як у бідних людей, що взимку в ополонці білизну полощуть: і холодно, і вітер в обличчя, і білизна замерзає, колом стоїть, а робити нічого працюють бідні люди.

Нічого, сказав Мороз Іванович, тільки снігом пальці потри, так і відійдуть, не отзнобишь. Адже Я старий добрий; подивись-но, що у мене за дивини. Т

ут він підняв свою снігову перину з ковдрою, і Рукодільниця побачила, що під периною пробивається зелена травичка. Майстрині стало шкода бідної травички.

- Ось ти кажеш, сказала вона, що ти старий добрий, а навіщо ти зелену травичку під сніговою периною тримаєш, на світ Божий не випускаєш?

- Не випускаю тому, що ще не час, ще трава в силу не увійшла Восени селяни її посіяли, вона зійшла, і якби витягнулася вже, то зима б її захопила, і до літа травичка б не визріла. Ось я і прикрив молоду зелень моєю снежною периною, та ще сам приліг на неї, щоб сніг не рознесло вітром, а от прийде весна, снігова перина розтане, травичка заколоситься, а там, дивишся, вигляне і зерно, а зерно селянин збере та на млин відвезе; мельник зерно змеле, і буде борошно, а з борошна ти, Рукодільниця, хліб спечеш.

- Ну, а скажи мені, Мороз Іванович, сказала Рукодільниця, навіщо ти в колодязі-то сидиш?

- Я потім у колодязі сиджу, що весна підходить, сказав Мороз Іванович. Мені стає жарко; а ти знаєш, що і влітку в колодязі холодно буває, тому й вода в колодязі студена, хоч посеред самого жаркого літа.

- А навіщо ти, Мороз Іванович, запитала Рукодільниця, взимку по вулицях ходиш так у віконця стукаєшся?

- А я потім у віконця стукаю, відповідав Мороз Іванович, щоб не забували печей топити та труби вчасно закривати; а не те, адже я знаю, є такі нечупари, що витопити піч истопят, а трубу закрити не закриють або закрити закриють, так не вчасно, коли ще не всі вуглинки прогоріли, а від того в світлиці угарно буває, голова у людей болить, в очах зелено; навіть і зовсім померти від чаду можна. А потім ще я у віконце стукаю, щоб ніхто не забував, що є на світі люди, яким зимою холодно, у яких немає шубки, та й дров купити не на що; ось я потім у віконце стукаю, щоб їм допомагати не забували.

Тут добрий Мороз Іванович погладив Рукодельницу по голівці, та й ліг спочивати на свою сніжну постіль.

Рукодільниця між тим всє в хаті прибрала, пішла на кухню, страва виготовила, плаття у старого полагодила і білизна выштопала.

Дідусь прокинувся, був усім задоволений і подякував Рукодельницу. Потім сіли вони обідати; обід був чудовий, і особливо добре було морозиво, яке старий сам виготовив.

Так прожила Рукодільниця у Мороза Івановича цілих три дні.

На третій день Мороз Іванович сказав Майстрині:

- Спасибі тобі, ти розумна дівчинка, добре ти мене, старого, втішила, і я у тебе в боргу не залишуся. Ти знаєш: люди за рукоделье гроші отримують, так ось тобі твоє відерце, а в відерце я всипав цілу жменю срібних п'ятачків; так, крім того, ось тобі на пам'ять брильянтик косиночку заколювати.

Рукодільниця подякувала, причепила брильянтик, взяла відерце, пішла знову до криниці, ухопилася за мотузку і вийшла на світло Божий.

Тільки що вона стала підходити до будинку, як півень, ф якого вона завжди годувала, побачив її, зрадів, злетів на паркан і закричав: - Кукареку, кукарекИ! У Рукодільниці у відерці п'ятаки!

Коли Рукодільниця прийшла додому і розповіла всє, що з нею було, нянюшка дуже дивовалась, а потім примолвила:

- Ось ти бачиш, Ледарка, що люди за рукоделье отримують! Піди-но до дідку та послужи йому, попрацюй; в кімнаті у нього прибирай, на кухні готуй, плаття чіні та білизна штопай, так і ти жменю п'ятачків заробиш, а воно буде до речі: у нас до свята грошей мало.

Ледарці дуже не до смаку було йти до старого працювати. Але п'ятачки їй хотілося отримати і брильянтовую булавочку теж. Ось, наприклад Рукодільниці, Ледарка пішла до криниці, схопилася за мотузку, та бух прямо до дна. Дивиться перед нею грубка, а в запічку сидить пиріжок, такий рум'яний, підсмажений; сидить, поглядає та примовляє:

- Я зовсім готовий, підрум'янився, цукром та родзинками обжарился; хто мене візьме, той зі мною і піде.

А Ледарка йому у відповідь:

- Так, як би не так! Мені себе втомлювати лопатку піднімати та в піч тягнутися; захочеш, сам вискочиш.

Іде вона далі, перед нею сад, а в саду стоїть дерево, а на дереві золоті яблучка; яблучка листям ворушать так проміж себе говорять:

- Ми наливні яблучка, созрелые; коренем дерева питалися, студеною росою обмывалися; хто нас з дерева стрясет, той нас собі і візьме.

- Так, як би не так! відповідала Ледарка. Мені себе втомлювати ручки піднімати, за сучки тягнути... Встигну набрати, як самі нападають!

І пройшла Ледарка повз них. Ось дійшла вона і до Мороза Івановича. Старий раніше сидів на крижаній лавочці та снігові грудочки прикусывал.

- Що тобі треба, дівчинка? запитав він.

- Прийшла я до тебе, відповідала Ледарка, послужити так за роботу отримати.

- Но ти сказала, дівчинка, відповідав старий, за роботу гроші тільки подивимося, яка ще твоя робота буде! Піди-но збий мені перину, а потім страву виготов, так плаття моє повычини, та білизна повыштопай.

Пішла Ледарка, а дорогою думає: "Стану я себе втомлювати та пальці морозити! Авось старий не помітить і на невзбитой перині засне".

Старий насправді не помітив чи удав, що не помітив, ліг у ліжко й заснув, а Ледарка пішла на кухню. Прийшла на кухню, та й не знає, що робити. Їсти-то вона любила, а подумати, як готувалося страва, це їй в голову не приходило, та й ліньки було їй подивитися. Ось вона озирнулась: лежить перед нею і зелень, і м'ясо, і риба, і оцет і гірчиця, і квас всє по порядку.

Думала вона, думала, абияк зелень обчистила, м'ясо і рибу розрізала так, щоб великої праці собі не давати, як всє було, мите-немите, так і поклала в каструлю: і зелень, і м'ясо, і рибу, і гірчицю, оцет та ще кваску підлила, а сама думає: "Нащо трудити себе, кожну річ особливо варити? Адже в шлунку всє разом буде".

Ось старий прокинувся, просить обідати. Ледарка притягла йому каструлю,як є, навіть скатертцы не подостлала. Мороз Іванович спробував, поморщився, а пісок так і захрустел у нього на зубах.

- Добре ти готуєш, зауважив він, посміхаючись. Подивимося, яка твоя інша робота буде. Ледарка покуштувала та зразу й виплюнула, а старий покряхтел, покряхтел, та й заходився сам готувати страву і зробив обід на славу, так що Ледарка пальчики облизала, вживаючи чужу куховарство.

Після обіду старий знову ліг відпочити та пригадав Ледарці, що у нього сукню не полагоджено, так і білизну не выштопано.

Ледарка понадулась, а робити було нічого: почала плаття і білизну розбирати; так і тут біда: плаття і білизну Ледарка нашивала, а як його шиють, про те й не питала; взяла було голку, та з незвички вкололася; так її і кинула. А старий знову ніби нічого не помітив, вечеряти Ленивицу покликав, та ще спати її поклав. А Ледарці то й любо; думає собі: "Авось і так пройде. Вільно було сестриці на себе обов'язок приймати; старий добрий, він мені і так, задарма, п'ятачків подарує".

На третій день приходить Ледарка і просить Мороза Івановича відпустити її додому та за роботу нагородити.

- Та яка ж була твоя робота? запитав дідок. Якщо вже на правду справа пішла, так ти мені повинна заплатити, тому що не ти для мене працювала, а я тобі служив.

- Так, як же! відповідала Ледарка. Я ж у тебе цілих три дні жила.

- Знаєш, голубонько, відповідав старичок, що я тобі скажу: жити і служити різниця, так і робота роботі ворожнечу; зауваж це: вперед стане в нагоді. Але, втім, якщо тебе совість не зазрит, я тебе нагороджу: і яка твоя робота, така тобі буде й нагорода.

З цими словами Мороз Іванович дав Ледарці превеликий срібний злиток, а в іншу руку превеликий діамант. Ледарка цьому зраділа, що схопила те й інше і, навіть не подякувавши старого, побігла додому. Прийшла додому й хвалиться.

- Ось, каже, що я заробила; не сестри подружжя, не жменьку п'ятачків так не маленький брильянтик, а цілий срібний злиток, бач, який важкий, так і діамант-то мало не з кулак... Вже на це можна до свята обнову купить... Н

е встигла вона договорити, як срібний злиток розтанув і полився на підлогу; він був не що інше як ртуть, яка застигла від сильного холоду; в той же час почав танути і діамант. А півень скочив на паркан і голосно закричав:

- Кукареку-кукарекУлька, У Ленивицы в руках крижана бурулька!

А ви, детушки, думайте, гадайте, що тут правда, що неправда; що сказано справді, що стороною; що заради жарту, що в наставленье...

Автор: В.Ф. Одоєвський

Додаткові матеріали:
Мороз Иванович Мороз Іванович

Нам задарма, без праці нічого не дається, недарма здавна прислів'я ведеться. В одному будинку жили дві дівчинки Рукодільниця та Ледарка, а при них нянюшка. Рукодільниця була розумна дівчинка: рано вставала, сама, без нянечки, одягалася, а вставши з ліжка, за справу приймалася: пічку топила, хліби місила, хату крейди, півня годувала, а потім на колодязь за водою ходила.

Серебряное копытце Срібне копитце

Жив у нашому заводі старий один, на прізвисько Кокованя. Сім'ї у Коковани не залишилося, він і придумав взяти діти сирітку. Запитав у сусідів, - не знають кого, а сусіди кажуть: Нещодавно на Глінці осиротіла родина Григорія Потопаева. Старших-то дівчат прикажчик велів у панську рукодельню взяти, а одну девчоночку по шостому році нікому не треба. Ось ти і візьми її.

Снежная королева Сніжна королева

Ну, почнемо! Дійшовши до кінця нашої історії, ми будемо знати більше, ніж тепер. Так ось, жив-був троль, злющий-презлющий; то був сам диявол. Раз він був у дуже хорошому настрої: він змайстрував таке дзеркало, в якому все добре і прекрасне зменшувалося донезмоги, все ж зле і потворне, навпаки, виступала ще яскравіше, здавалося ще гіршим.

Два Мороза Два Морозу

Гуляли по чистому полю два морози, два рідних брата, з ноги на ногу поскакивали, рукою об руку поколачивали. Говорить один Мороз іншому: - Братику Мороз - Червоний ніс! Як би нам побавитися - людей поморозить? Відповідає йому інший:
- Братику Мороз - Синій ніс! Якщо морозити людей - не по чистому нам полю гуляти. Поле снігом занесло, всі проїжджі дороги замело: ніхто не пройде, не проїде. Побіжимо-но краще до чистого бору!
Там хоч і менше простору, та зате забави буде більше. Всі ні-ні, та хто-небудь і зустрінеться по дорозі.

Двенадцать месяцев Дванадцять місяців

Січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень. Тільки закінчиться один місяць, відразу ж починається інший. І жодного разу ще не бувало так, щоб лютий прийшов раніше, ніж піде січень, травень обігнав би квітень. Місяці йдуть один за іншим і ніколи не зустрічаються. Але люди розповідають, ніби в гірській країні Богемії була дівчинка, яка бачила всі дванадцять місяців. Як же це сталося? А ось як.

История года Історія року

Справа була в кінці січня; бушувала страшна хуртовина; снігові вихори носилися по вулицях та провулках; сніг залеплял вікна будинків, валився з дахів грудками, а вітер так і підганяв перехожих. Вони бігли, летіли стрімголов, поки не потрапляли в обійми один до одного і не зупинялися на хвилину, міцно тримаючись один за іншого. Екіпажі і коні були точно напудрены; лакеї стояли на запятках спиною до екіпажам і до вітру, а пішоходи намагалися триматися за вітром під прикриттям карет, ледь тащившихся по глибокому снігу.

Рождественская история Різдвяна історія

Як розповідається в одній знаменитій давньою легендою, колись у чудових гаях Лівану народилися три кедра. Кедри, як всім відомо, ростуть дуже повільно, так що наші три дерева провели цілі століття в роздумах про життя і смерть, про природу і людство.

Снегурочка Снігуронька

Жили-були старий зі старою. Жили добре, дружно. Все б добре, та одне горе - дітей у них не було. Ось прийшла зима сніжна, намело замети до пояса, висипали дітлахи на вулицю погратися, а старий зі старою на них з вікна дивляться так про своє горе думають.

Морозко Морозко

Живало-бувало, - жив дід та з іншою дружиною. У діда була дочка і в баби була дочка. Всі знають, як за мачухою жити: перевернешься - біта і недовернешься - біта. А рідна дочка що не зробить - за все гладять по голівки: розумниця.

ВИГОТОВЛЕННЯ
ЗАПРОШЕНЬ
КУЛІНАРНА
КНИГА
ГОДУЮЧОЇ МАМИ
КАЛЕНДАР
ВАГІТНОСТІ
ДЛЯ МАЙБУТНІХ МАМ
РОЗМАЛЬОВКИ
ДЛЯ
СКАЧУВАННЯ
ДОВІДНИК
ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ
ДЛЯ ДІТЕЙ
Дитячий сайт для батьків: статті, розмальовки, дозвілля, розвиток дитини