У старі роки, в старопрежни, у одного царя було три сини - усі вони у віці. Цар і каже:

- Діти! Зробіть мені самострілу і стріляйте: кака жінка принесе стрілу, та й наречена; якщо ніхто не принесе, тому, значить, не одружуватися.

Великий син стрелил, принесла стрілу князівська дочка; середній стрелил, стрілу принесла генеральска дочка; а малому Івану-царевичу принесла стрілу з болота жаба в зубах. Ті брати були веселі і радісні, а Іван-царевич замислився, заплакав.

- Як я буду жити з лягушей? Вік жити - не річку перебрести або не поле перейти! Поплакав-поплакав, та нічого робити - узяв в дружини лягушу. Їх повінчали по їхньому там обряду; лягушу тримали на блюді.

От живуть вони. Цар захотів один раз подивитися від невісток дари, яка з них краще майстриня. Віддав наказ. Іван-царевич знову задумався, плаче:

- Чого у мене сделат лягуша! Всі стануть сміятися.

Лягуша ползат по підлозі, тільки квакат.

Як заснув Іван-царевич, вона вийшла на вулицю, скинула кожух, зробилася красною дівицею і крикнула:

- Няньки-маньки! Зробіть те-то!

Няньки-маньки зразу принесли сорочку самої кращої роботи. Вона взяла її, згорнула і поклала біля Івана-царевича, а сама обернулася знову лягушей, ніби ні в чому не бувала!

Іван-царевич прокинувся, зрадів, узяв сорочку і поніс до царя. Цар прийняв її, подивився:

- Ну, ось це сорочка - під Христов день одягати!

Середній брат приніс сорочку; цар сказав:

- Тільки в баню в ній ходити.

А у великого брата взяв сорочку і сказав:

- У чорній хаті її носити!

Розійшлися царськи діти; двоє-то і судять між собою:

- Ні, видно, даремно ми сміялися над дружиною Івана-царевича, вона не жаба, а як-небудь хитра!

Цар дає знову приказанье, щоб невістки зготували хліби і принесли йому напоказ, яка краще стряпат? Ті невістки спершу сміялися над лягушей; а тепер, прийшов час, вони й послали горнишну підглядати, як вона стане куховарити.

Лягуша збагнула це, взяла, замісила діжу, скачала, піч зверху видовбала, та прямо туди діжу і перекинула. Горнишна побачила, побігла, сказала своїм барыням, царським невісткам, і ті так само зробили.

А лягуша хитра тільки їх провела, негайно тісто з печі вигребла, всі очистила, замазала, ніби ні в чому не бувала, а сама вийшла на ганок, вивернулася з кожуха і крикнула:

- Няньки-маньки! Состряпайте зараз же мені хлібів таких, як мій панотець по неділях та на свята тільки їв.

Няньки-маньки зразу притягли хліба. Вона взяла, поклала біля Івана-царевича, а сама стала лягушей.

Іван-царевич прокинувся, взяв хліб і поніс до батька. Батько у той час брав хліби від великих братовей; їх дружини як поспускали у піч хліб так само, як лягуша, - у них і вийшло кулі-мулі.

Цар чергу прийняв хліб від великого сина, подивився і відіслав на кухню; від середнього взяв, туди ж послав. Дійшла черга до Івана-царевича; він подав свій хліб. Батько взяв, подивився і каже:

- Ось це хліб - у Христов день є! Не такий, як у великих снох, з закалой!

Після того заманулося цареві зробити бал, подивитися своїх сношек, яка краще танцює? Зібралися всі гості і невістки, крім Івана-царевича; він задумався - куди я з лягушей поїду? І заплакало ридма наш Іван-царевич.

Лягуша і каже йому:

- Не плач, Іван-царевич! Іди на бал. Я через годину буду.

Іван-царевич трохи зрадів, як почув, що лягуша бает; поїхав, а лягуша пішла, скинула з себе кожух, одяглася диво!

Приїжджає на бал; Іван-царевич зрадів, і все руками схлопали: як красуня!

Почали закушувати; царівна огложет коску, так і в рукав, вип'є чого - залишки в інший рукав. Ті невістки бачать, чого вона делат, і вони теж кості кладуть собі в рукави, п'ють чого - залишки ллють в рукава.

Дійшла черга танцювати; цар посилає великих снох, а вони посилаються на лягушу. Та негайно підхопила Івана-царевича і пішла; вже вона танцювала-танцювала, крутилася-крутилася - всім на диво! Махнула правою рукою - стали ліси і води, махнула лівою - стали літати різні птахи. Всі здивувалися. Отплясала - нічого не стало.

Други невістки пішли танцювати, так само хотіли: котора правою рукою ні махне, у тієї кістки-та й полетять, та в людей, з лівого рукава вода разбрызжет - теж у людей. Цареві не сподобалося, закричав:

- Буде, буде!

Невістки перестали.

Бал був на відході. Іван-царевич поїхав наперед, знайшов там десь женин кожух, узяв його та й спалив.

Та приезжат, кинулася кожуха: ні! - спалений.

Лягла спати з Іваном-царевичем; перед вранці і каже йому:

- Ну, Іван-царевич, трохи ти не зазнав; твоя б я була, а тепер бог знат. Прощай! Шукай мене за тридев'ять земель, у тридесятому царстві.

І не стало царівни.

Ось рік пройшов, Іван-царевич сумує про дружину; на другий рік зібрався, випросив у батька, матері благословення і пішов.

Йде довго, раптом попадається йому хатинка - до лісу передом, до нього задом. Він і каже:

- Хатинко, хатинко! Стань по-старому, як мати поставила, - до лісу задом, а до мене передом.

Хатинка перекинулася. Увійшов у хату; сидить баба й каже:

- Фу, фу! Російської коски нічого не було чути, видом не видать, нині російськ коска сама на двір прийшла! Куди ти, Іван-царевич пішов?

- Перш, стара, наспівай-нагодуй, потім вести розпитай.

Стара напоїла-нагодувала, і спати поклала. Іван-царевич каже їй:

- Баушка! Ось я пішов діставати Олену Прекрасну.

- Ой, дитино, як ти довго (не бував)! Вона з перших-то років часто тебе згадувала, а тепер вже не пам'ятає, та й у мене давно не бувала. Іди, вперед до середньозваженою сестрі, та більше знат.

Іван-царевич вранці вирушив, дійшов до хати і каже:

- Хатинка-хатинка! Стань по-старому, як мати поставила, - до лісу задом, а до мене передом.

Хатинка перекинулася. Він увійшов до неї, бачить - сидить стара і каже:

- Фу! Фу! Російської коски нічого не було чути і видом не видать, а нині російськ коска сама на двір прийшла! Куди, Іван-царевич пішов?

- Так от, баушка, доступать Олену Прекрасну.

- Ой, Іван-царевич, - сказала стара, - як ти довго! Вона вже почала забувати тебе, виходить взамуж за іншого: скоро весілля! Живе тепер у великий сестри, іди туди так ти дивись: як станеш підходити - у неї дізнаються, Олена обернеться веретешком, а сукня на ній буде золотом. Моя сестра золото стане вити; як сов; єт веретешко і покладе в ящик, і ящик заборона, ти знайди ключ, відчини ящик, веретешко переломи, кінчик кинь тому, а корінець перед себе: вона і опиниться перед тобою.

Пішов Іван-царевич, дійшов до цієї старої, зайшов у хату; та в'є золото, звила його веретешко і поклала в ящик, і замкнула ключ кудись поклала. Він узяв ключ, відчинив шухляду, вийняв веретешко і переламав зі сказаного, як по писаному, кінчик кинув за себе, а корінець перед себе. Раптом опинилася Олена Прекрасна, почала вітатися:

- Ой, та як ти довго, Іван-царевич? Я трохи за іншого не пішла.

А тому нареченому треба скоро бути. Олена Прекрасна взяла килим-літак у старої, сіла на нього, і понеслися, як птах полетіли.

Наречений за ними і раптом приїхав, дізнався, що вони виїхали; був теж хитрий! Він іди-но за ними в погоню, гнав, гнав, тільки сажон десять не догнав: вони на килимі влетіли в Русь, а йому не можна як-то Русь, вернувся; а ті прилетіли додому, всі зраділи, стали жити та бути так животи наживати - на славу всім людям.