У деякому царстві, у деякій державі жив-був Іван-царевич. І було у нього було три сестри: одна Мар'я-царівна, інша Ольга-царівна, третя Ганна-царівна.
Батько і мати у них померли. Перед смертю вони сказали синові:
- Хто перший за сестер стане свататися, за того і віддавай!
Царевич поховав батьків і з горя пішов з сестрами в зелений сад погуляти.
Раптом знаходить на небо хмара чорна, постає страшна гроза.
- Ходімо, сестриці, додому, - каже Іван-царевич.
Тільки прийшли у палац, як грянув грім, роздвоївся стелю і влетів до них в світлицю ясний сокіл. Вдарився сокіл об підлогу, зробився добрим молодцем і каже:
- Здрастуй, Іван-царевич! Раніше я ходив гостем, а тепер прийшов сватом: хочу в тебе сестрицю Марію-царівну засватали.
- Коли люб ти сестриці, я її не тримаю - нехай іде.
Мар'я-царівна погодилася. Сокіл одружився і забрав її у своє царство.
Дні минають за днями, годинник біжать за годинником - цілого року як не бувало.
Пішов Іван-царевич з двома сестрами в зелений сад погуляти. Знову встає хмара з вихором, з блискавкою.
- Ходімо, сестриці, додому, - каже царевич.
Тільки прийшли у палац, як вдарив грім, розпалася дах, роздвоївся стелю і влетів орел. Вдарився орел об підлогу і став добрим молодцем.
- Здрастуй, Іван-царевич! Перш я гостем їздив, а тепер прийшов сватом.
І засватав Ольгу-царівну. Відповідає Іван-царевич:
- Якщо люб ти Ользі-царівну, то нехай за тебе йде, я з неї волі не знімаю.
Ольга-царівна погодилася і вийшла за орла заміж. Орел підхопив її і забрав у своє царство.
Пройшов ще один рік. Каже Іван-царевич своїй молодшій сестриці:
- Підемо, у зеленому саду погуляємо. Трошки Погуляли. Знову встає хмара з вихором, з блискавкою.
- Повернемося, сестрице, додому!
Повернулися додому, не встигли сісти, - як вдарив грім, роздвоївся стелю і влетів ворон. Вдарився ворон об підлогу і став добрим молодцем. Колишні були хороші собою, а цей ще краще.
- Ну, Іван-царевич, перш я гостем ходив, а тепер прийшов сватом: віддай за мене Анну-царівну.
- Я з сестриці волі не знімаю. Коли ти полюбився їй, хай іде за тебе.
Вийшла за ворона Анна-царівна, і він забрав її в свою державу. Залишився Іван-царевич один.
Цілий рік жив без сестер, і йому зробилося нудно.
- Піду, - каже, - шукати сестриц. Зібрався в дорогу, йшов, йшов і бачить: лежить у полі рать-сила побита. Запитує Іван-царевич:
- Коли є тут жива людина, озовися: хто побив це велике військо?
Відгукнувся йому живий чоловік:
- Все це військо велике побила Мар'я Морівна, прекрасна королева.
Пішов Іван-царевич далі, наїжджав на намети білі, виходила до нього назустріч Мар'я Морівна, прекрасна королева:
- Здрастуй, царевич. Куди тебе Бог несе? З волі аль по неволі?
Відповідає їй Іван-царевич:
- Добрі молодці по неволі не їздять.
- Ну, коли справа не спішно, погости у мене в наметах.
Іван-царевич тому і радий: дві ночі в наметах ночував. Полюбився Мар'є Моревне і одружився на ній. Мар'я Морівна, прекрасна королева, взяла його з собою в свою державу. Пожили вони разом столькото часу, і заманулося королевне збиратися на війну. Залишає вона на Івана-царевича все господарство і наказує:
- Скрізь ходи, за всім доглядай, тільки в цей прикомірок не заглядай.
Він не витерпів: як тільки Мар'я Морівна поїхала, негайно кинувся до комори, відчинив двері, глянув - а там висить Кощій Безсмертний, на дванадцяти ланцюгах прикутий.
Просить Кощій у Івана-царевича:
- Зглянься на мене, дай мені напитися! Десять років я тут мучуся, не їв, не пив - зовсім у горлі пересохло.
Царевич подав йому ціле відро води; він випив і ще запитав:
- Мені одним відром не залити жаги. Дай ще!
Царевич подав інше відро. Кощій випив і запитав третє; а як випив третє відро, взяв свою колишню силу, трусонув ланцюгами і відразу всі дванадцять порвав.
- Спасибі, Іван-царевич, - сказав Кощій Безсмертний, - тепер тобі ніколи не бачити Мар'ї Моревны, як своїх вух.
І страшним вихором вилетів у вікно, нагнав на дорозі Мар'ю Моревну, прекрасну королевну, підхопив її і поніс до себе.
А Іван-царевич гірко-гірко заплакав, дорогу зібрався і пішов у путь-дорогу: "Що буде, а розшукаю Мар'ю Моревну".
Йде день, йде інший, на світанку третього бачить чудовий палац. Біля палацу дуб стоїть, на дубу ясний сокіл сидить.
Злетів сокіл з дуба, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:
- Ах, шурин мій любий!
Вибігла Мар'я-царівна, зустріла Івана-царевича радісно, стала про його здоров'я розпитувати, про своє життя-буття розповідати. Погостював у них царевич три дні і каже:
- Не можу у вас гостювати довго: я йду шукати дружину мою, Мар'ю Моревну, прекрасну королевну.
- Важко тобі знайти її, - відповідає сокіл. - Залиш тут на всякий випадок свою срібну ложку: будемо на неї дивитись, про тебе згадувати. Іван-царевич залишив у сокола свою срібну ложку і пішов у дорогу.
Він йшов день, йшов інший, на світанку третього бачить палац ще краще першого. Біля палацу дуб стоїть, на дубі орел сидить.
Злетів орел з дерева, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:
- Вставай, Ольга-царівна, милий наш братик іде!
Ольга-царівна зараз прибігла, стала його цілувати, обіймати, розпитувати про здоров'я, про своє життя-буття розповідати.
Іван-царевич погостював у них три денька і каже:
- Довше гостювати мені колись: я йду шукати дружину мою, Мар'ю Моревну, прекрасну королевну. Відповідає орел:
- Важко тобі знайти її. Залиш у нас срібну вилку: будемо на неї дивитись, тебе згадувати. Він залишив срібну вилку і пішов у дорогу.
День йшов, йшов інший, на світанку третього бачить палац краще перших двох. Біля палацу дуб стоїть, на дубу ворон сидить. Ворон злетів з дуба, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:
- Анна-царівна, скоріше виходь, наш братик іде!
Вибігла Анна-царівна, радісно зустріла його, стала цілувати-обіймати, розпитувати про здоров'я, про своє життя-буття розповідати.
Іван-царевич погостював у них три денька і каже:
- Прощайте. Піду шукати дружину, Марію Моревну, прекрасну королевну.
Відповідає ворон:
- Важко тобі знайти її. Облиш-но у нас срібну табакерку: будемо на неї дивитись, тебе згадувати.
Царевич віддав йому срібну табакерку, попрощався і пішов у дорогу.
День йшов, йшов інший, а на третій дістався до Мар'ї Моревны.
Побачила вона свого милого, кинулася до нього на шию, залилася сльозами і промовила:
- Ах, Іван-царевич, навіщо ти мене не послухався - подивився в комору і випустив Кощія Безсмертного?
- Пробач, Мар'я Морівна, не поминай старого. Краще поїдемо зі мною; поки не видно Кощія Безсмертного. Авось не наздожене!
Зібралися і поїхали. А Кощій на полюванні був. До вечора він додому перевертається, під ним добрий кінь спотикається.
- Що ти, несытая шкапа, спотикаєшся? Аль чуєш яку невзгоду?
Відповідає кінь:
- Іван-царевич приходив, Мар'ю Моревну відвіз.
- А чи можна їх наздогнати?
- Можна пшениці насеять, дочекатися, поки вона виросте, стиснути її, змолотити, борошно звернути, п'ять печей хліба наготувати, той хліб поїсти та тоді вдогонь їхати - і то поспеем.
Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича.
- Ну, - каже, - перший раз тебе прощаю за твою доброту, що водою мене напоїв; і в інший раз прощу, а в третій бережись - на шматки изрублю. Відняв у нього Мар'ю Моревну і відвіз. А Іван-царевич сів на камінь і заплакав.
Поплакав-поплакав і знову вернувся назад за Господаркою Моревною. Кощія Безсмертного будинку не сталося.
- Поїдемо, Мар'я Морівна!
- Ах, Іван-царевич, він нас наздожене!
- Нехай дожене. Ми хоч годинку-інший поїдемо разом.
Зібралися і поїхали. Кощій Безсмертний повертається додому, під ним добрий кінь спотикається.
- Що ти, несытая шкапа, спотикаєшся? Аль чуєш яку невзгоду?
- Іван-царевич приходив, Мар'ю Моревну з собою взяв.
- А чи можна їх наздогнати?
- Можна ячменю насеять, почекати, поки він виросте, стиснути-змолотити, пива наварити, вдосталь напитися, до отвалу наїстися, виспатися так тоді вдогонь їхати - і то поспеем.
Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича:
- Адже я ж казав, що тобі не бачити Мар'ї Морени, як своїх вух! Забрав її і забрав до себе. Залишився Іван-царевич один, поплакав-поплакав і знову вернувся за Господаркою Моревною. На ту пору Кощія будинку не сталося.
- Поїдемо, Мар'я Морівна!
- Ах, Іван-царевич, адже він наздожене, тебе на шматки порубає!
- Нехай порубає, я без тебе жити не можу!
Зібралися і поїхали. Кощій Безсмертний повертається додому, під ним добрий кінь спотикається.
- Що ти спотикаєшся? Аль чуєш яку невзгоду?
- Іван-царевич приходив, Мар'ю Моревну з собою взяв.
Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича, порубав його на дрібні шматки і поклал в смоляную бочку; взяв цю бочку, скріпив залізними обручами і кинув в синє море, а Мар'ю Моревну до себе забрав.
У той самий час у зятів Івана-царевича срібло почорніло.
- Ах, - кажуть вони, - видно, біда трапилася!
Орел кинувся на синє море, схопив і витягнув бочку на берег. Сокіл полетів за живою водою, а ворон - за мертвою.
Злетілися всі троє в одне місце, розрубали бочку, вийняли шматки Івана-царевича, промили і склали, як треба.
Ворон бризнув мертвою водою - тіло зрослося, з'єдналося. Сокіл бризнув живою водою - Іван-царевич здригнувся, встав і каже:
- Ах, як я довго спав!
- Ще б довше проспав, якщо б не ми, - відповідали зяті. - Ходімо тепер до нас у гості.
- Ні, братці, я піду шукати Мар'ю Моревну. Приходить до неї і просить:
- Довідайся у Кощія Безсмертного, де він дістав собі такого доброго коня.
Ось Мар'я Морівна улучила добру хвилину і стала Кощія випитувати.
Кощій сказав:
- За тридев'ять земель, в тридесятому царстві, за вогненною рікою живе баба-яга. У ній є така кобилиця, на якій вона кожен день навколо світу облітає. Багато у неї та інших славних кобилиць. Я у неї три дні пастухом був, жодної кобилиці не упустив, і за те баба-яга дала мені одного жеребеночка.
- Як же ти через вогняну річку перебрався?
- А у мене є такий хустку - як махну в праву сторону три рази, стане високий-високий міст, і вогонь його не дістане.
Мар'я Морівна вислухала, переказала все Івану-царевичу. І хустку забрала так йому віддала. Іван-царевич переправився через вогняну річку й пішов до баби-язі.
Довго йшов він не пивши, не ївши. Попалася йому назустріч заморська птиця з малими дітками. Іван-царевич каже:
- З'їм я одного цыпленочка!
- Не їж, Іван-царевич, - просить заморська птиця. - Деякий час я буду в нагоді тобі. Пішов він далі. Бачить у лісі вулик бджіл.
- Візьму-но я, - каже, - скільки-небудь медку. Бджолина матка висловлюється:
- Не чіпай мого меду, Іван-царевич. В якийсь час я тобі буду в нагоді.
Він не торкнув і пішов далі. Попадається йому назустріч левиця з левеням.
- З'їм я хоч цього левеня. Є так хочеться, аж гидко стало.
- Не чіпай, Іван-царевич, - просить левиця. - Деякий час я тобі буду в нагоді.
- Добре, нехай буде по-твоєму.
Побрів голодний. Ішов, ішов - стоїть будинок баби-яги, кругом будинку дванадцять шестов, на одинадцяти жердинах по людській голові, тільки один незайнятий.
- Добридень, бабусю!
- Здрастуй, Іван-царевич. Навіщо прийшов - по своїй добрій волі аль по нужді?
- Прийшов заслужити в тебе богатирського коня.
- Зволь, царевич, адже у мене не рік служити, а всього-то три дні. Якщо упасешь моїх кобил - дам тобі богатирського коня, а ні - то не гнівайся: стирчати твоїй голові на останньому жердині.
Іван-царевич погодився. Баба-яга його нагодувала, напоїла і веліла за справу братися.
Тільки що вигнав він кобил в полі, кобилиці задрали хвости та все нарізно по лугах розбіглися. Не встиг царевич очима підняти, як вони зовсім зникли. Тут він заплакав-зажурився, на камінь сів і заснув.
Сонечко вже на заході, прилетіла заморська птиця і будить його:
- Вставай, Іван-царевич! Кобилиці тепер вдома. Царевич встав, пішов додому. А баба-яга і шумить і кричить на кобилиць:
- Навіщо ви повернулися додому?
- Як же нам було не вернуться! Налетіли птахи з усього світу, мало нам очі не выклевали.
- Ну, ви завтра по лугах не бігайте, а рассыпьтесь по дрімучих лісах.
Переспав ніч Іван-царевич. Ранок баба-яга йому каже:
- Дивись, царевич, якщо не упасешь кобилиць, якщо хоч одну втратиш - бути твоєю буйної голівоньці на жердині!
Погнав він кобил в полі. Вони негайно задрали хвости і розбіглися по дрімучих лісах.
Знову сів царевич на камінь, плакав-плакав та й заснув. Сонечко сіло за ліс.
Прибігла левиця:
- Вставай, Іван-царевич! Кобилиці всі зібрані. Іван-царевич встав і пішов додому. Баба-яга дужче і шумить і кричить на своїх кобил:
- Навіщо додому вернулися?
- Як нам було не вернуться! Набігли люті звірі з усього світу, мало нас зовсім не розірвали.
- Ну, ви завтра забіжіть в синє море. Знову переспав ніч Іван-царевич. Ранок посилає його баба-яга кобилиць пасти:
- Якщо не упасешь - бути твоєю буйної голівоньці на жердині.
Він погнав кобил в полі. Вони негайно задрали хвости, зникли з очей і забігли в синє море, стоять у воді по шию. Іван-царевич сів на камінь, заплакав і заснув.
Сонечко за ліс село, прилетіла бджілка і каже:
- Вставай, царевич! Кобилиці всі зібрані. Так як воротишься додому, бабі-язі ні очі не показуйся, піди в стайню і сховайся за яслами. Там є паршивий лошатко - в гної валяється. Ти візьми його і в глуху північ йди з дому.
Іван-царевич пробрався в стайню, улігся за яслами. Баба-яга і шумить і кричить на своїх кобил:
- Навіщо вернулися?
- Як же нам було не вернуться! Налетіло бджіл видимо-невидимо, з усього світла, і давай нас з усіх боків жалити до крові.
Баба-яга заснула, а в саму північ Іван-царевич взяв у неї паршивого лоша, осідлав його, сів і поскакав до вогненної річки. Доїхав до тієї річки, махнув три рази хусткою в праву сторону - і раптом, звідки не взявся, повис через річку високий, славний міст. Царевич переїхав по мосту і махнув хусткою на ліву сторону тільки два рази - залишився через річку міст тоненький-тоненький.
Вранці прокинулася баба-яга - паршивого лоша видом не видать. Кинулася в погоню. Во весь дух на залізній ступі скаче, товкачем поганяє, помелом слід замітає. Прискакала до вогненної річки, глянула і думає: "Гарний міст".
Поїхала по мосту, тільки дісталася до середини - міст обламався, і баба-яга в річку впала. Тут їй і люта смерть сталася.
Іван-царевич откормил лоша в зелених лугах; став з нього чудовий кінь.
Приїжджає царевич до Мар'ї Моревне. Вона вибігла, кинулася до нього на шию:
- Як тобі вдалося від смерті позбутися?
- Так і так, - каже, - поїдемо зі мною.
- Боюся, Іван-царевич! Якщо Кощій наздожене, бути тобі знову изрубленным.
- Ні, не наздожене! Тепер у мене славний богатирський кінь, немов птах летить.
Сіли вони на коней і поїхали.
Ось Кощій Безсмертний додому перевертається, під ним кінь спотикається.
- Що ти, несытая шкапа, спотикаєшся? Аль чуєш яку невзгоду?
- Іван-царевич приїжджав, Мар'ю Моревну відвіз.
- А чи можна їх наздогнати?
- Не знаю. Тепер у Івана-царевича кінь богатирський краще за мене.
- Ні, не утерплю, - каже Кощій Безсмертний, - поїду в погоню!
Довго чи коротко - нагнав він Івана-царевича, зіскочив додолу і хотів було січ його гострою шаблею. У ті пори кінь Івана-царевича з усього розмаху вдарив копитом Кощій Безсмертного і розтрощив йому голову, а царевич доконав його палицею.
Після того накинув царевич купу дров, розпалив вогонь, спалив Кощія Безсмертного на багатті і самий попіл його пустив за вітром.
Мар'я Морівна села на Кощеєва коня, а Іван-царевич на свого, і вони поїхали в гості спершу до ворону, потім до орла, а там і до соколу. Куди не приїдуть, всюди зустрічають їх з радістю:
- Ах, Іван-царевич, а ми не любили тебе бачити! Ну, недарма ж ти клопотався: такої красуні, як Мар'я Морівна, у всьому світі пошукати інший не знайти.
Погостювали вони, попировали і поїхали у своє царство. Приїхали і стали жити-поживати та добра наживати.