|
Впертості Картоплі не було меж.
- Не хочу жити в теплому мішку, - сказав якось Картоплю, і вистрибнув.
- Куди ти зібрався? - кричали інші картоплини. Тут твоє місце!
- Ні, - твердо відповів Картоплю. - Не тут. У вас добре, але тісно. Піду шукати новий Будинок.
І пішов Картопля по полях, по холмикам, так з низин.
Прийшов на Морквяне полі. Морквини хороводи водять, зелені коси плетуть, Картопля жити до себе кличуть. Оселився Картопля серед Моркви. Привернула його життя помаранчева, та весела. Але не витримав він такий житті, попрощався з Морквинами.
- Куди, навіщо йдеш? - кричала Моркву.
- У вас добре, але не моє це місце. Не морквина я, щоб коси плести.
- А що тобі треба? - запитували Морквини.
- Мабуть своє, картопляне щось. Мій колір мені більше до вподоби, та й перекидатися я більше люблю, ніж хороводи водити.
- Так роби все це у нас, - просили Морквини.
- Одному нудно, та й вам не цікаво, - сказав Картоплю, і пішов далі.
Впертий який! - крикнули Морквини, і знову в хороводи побудувалися.
Йде Картопля по лугах пахучим, між білих беріз і кучерявого рябін.
- Раптом, на шляху, йому сім'я Білих Гоибов зустрілася. У високої трави стоять грибочки, благородними капелюшками блищать, круглими боками вертять.
Пожив Картоплю у грибів. Дещо до вподоби йому довелося. Сонечко припікає - гриби казки один одному розповідають, дощик поллє - сухими листям укриваються.
А потім, разонравилось Картоплі, зібрався йти.
- Куди, навіщо? - запитують Гриби.
- Свої казки хочу писати, та картопляної життям жити.
- Так розповідай нам, свої казки.
- А ви слухати тільки грибні казки вмієте.
Довго подорожував Картоплю. Багато цікавих місць відвідав, багато чого дізнався.
А коли прийшов він до картопляному полю, де картоплини перекидалися та казки писали, відразу зрозумів - цікавіше за все йому тут жити буде! І залишився. Але, чи назавжди? Думаю, він і сам цього ще не знає...
© Copyright: Анастасія Унпелева, 2011
| 
