КНИЖКИ МАЛЕНЬКОГО ЇЖАЧКА
Монах Лазар (Афанасьєв)
САМОТНЯ СОСНА
Видавничий Рада
Руської Православної Церкви
Москва 2008

Давним-давно, у часи, коли ще була тут не Росія, а Свята Русь, шумів тут такий могутній ліс, що птахам, які пролітають над ним, він здавався зеленим океаном. Важкі хвилі хвої і легка брижі листя бігли по його поверхні. А там, в глибині лісу, жили звірі - ведмеді, вовки, лисиці, зайці, їжаки і безліч інших звірів, і навіть таких, яких сьогодні в лісі і не побачиш.

Кажуть, що тоді ще жив тут останній російський лев, на якого полювали князі, та ніяк не могли його подолати. Ще водився тут якийсь індрик-звір, якого, правда, ніхто ніколи і не бачив. Згадували старі у своїх оповіданнях і дивну птицю-діву сиріна, усыплявшую своїм співом тих, хто її слухав. Це був ліс, куди татаро-монгольські воїни так і не проникли. Ось сюди і втік один чернець, рятуючись від них, з розореної обителі, що була розташована на річці Жиздре. Жодного ченця не там залишилося в живих.

В цьому лісі, в самій його глибині, була велика галявина-пагорб, на якій серед буйної трави і квітів зростала самотня сосна. Їй ніхто не затуляв світла, коріння її в землі був простір, - ось вона і піднялася вище всіх дерев. Могутній стовбур її, прямий, як спис, здавався відлитим з чистого золота. А гілки, що розкинулися високо вгорі, зеленіли в блакитному небі подібно до смарагду.

Здавалося - добре їй так жити... Але вона з роками ставала все сумніше і сумніше. Чому ж? Та тому, що не можна було пошептатися з подругами - тими соснами, які дружною юрбою тіснилися біля краю галявини в лісі. Тому, що її коріння не спліталися з їх корінням. Тому, що хвоя її гілок від вітру не перемішувався з хвоєю інших сосен. Тому, що білочки рідко вдавалися до неї, - вистачало їм шишок і в лісі. Навіть птахи сідали на її гілки рідше, ніж на гілки інших дерев: вона піднімалася так високо, що вітер гойдав її надто сильно. І жодного гнізда не було в її кроні. І ось чернець у изорванном і обгорелом підряснику, вже немолодий, сивобородий, прийшов сюди, до цієї самотньої сосни. По дорозі він набрав трохи ягід і коріння. Помолившись і потрапезовав, він хотів було рушити в путь, але внутрішній голос, ніби з самого серця, сказав йому: "Залишся тут".

Обійшов він весь пагорб, нагорі рівністю подібний столу, а до лісу збігає крутими укосами. Знайшов невелике джерельце і напився. Вода була чудова, який він і не пробував у своєму житті... Горб височів над лісом, тому чернець побачив навколо себе зелене море, якому не було кінця-краю... Раділо він серцем Господа і став на коліна обличчям до Сходу. Довго-довго він молився, поминаючи братів-мучеників, полеглих за Ісуса Христа від меча і вогню. А потім, втомлений, приліг під сосною і поринув у сон. Адже він уже кілька ночей не спав.

Чується йому уві сні святковий дзвін, ніби на Великдень... Що за диво! Розплющив він очі й побачив золоту дзвіницю, осиянную світлом невідомим, райським, а над нею яскраві зірки. Нагорі, там, де дзвонять, навколо дзвіниці наче голуби - багато безліч! А це ангели там літають і співають.

Піднявся чернець, подивився, - але вже нічого не стало видно. Погойдується в тиші висока сосна. Зірки світяться над сонним лісом... він Став молитися і класти поклони, а під ранок знову заснув. І знову розбудив його дзвін, знову почулося ангельський спів! Сонце тільки-тільки почало сходити... "Дивися, дивися вгору! - говорив йому якийсь внутрішній голос" - Те, що ти там побачиш, ти повинен будеш дістати". І побачив чернець в кроні сосни ікону Цариці Небесної, Пресвятої Богородиці!

Весь цей день він молився, звертаючи свій погляд до дивно з'явився образу. З ранку до заходу чувся приглушений, немов доносяться з глибини неба дзвін.

Всю-то ніч думав чернець про те, як би йому приловчитися і залізти на таку страшну висоту. Багато він молився, просячи напоумлення у Господа Бога і Пречистої Богородиці, молитовної допомоги у святих, благословення у всіх Сил Безплотних. А вранці став готувати міцні трав'яні стебла і всяке лико і потім віть мотузку. Через кілька днів він почав, починаючи знизу, туго обв'язувати стовбур сосни, роблячи петлі, куди можна було вставляти миськів босих ступень. Так, поступово піднімаючись, він досяг середини дерева. Але тут сонце сховалося за хмарами, в наступила темряві загуркотів грім, налетів сильний вітер, а потім при світлі блискавок обрушився з неба злива. Міцно тримався чернець за стовбур, але буря так гнула дерево, що мотузки ослабли, а подекуди розмокли і обірвалися. І ось при сильному пориві вітру монах упав на землю і втратив свідомість. Два або три дні лежав він, увесь розбитий, і потроху приходив до тями. Буря повалила в лісі багато дерев, але стояла сосна, як і раніше, непорушно, струнко. І свята ікона Пречистої в її кроні випромінювала світло яскравіше сонячного.

Закликавши на допомогу Господа і Матір Божу, сонми ангелів і всіх святих, чернець знову взявся за роботу. І ось він знову повільно просувається до вершині сосни... От вже залишилося зовсім трохи! Тільки руку простягнути!.. "Матір Божа! - від усього серця заволав він. - Допоможи мені, окаянному!" Нарешті, чернець спускається вниз. Свята явлена ікона у нього на грудях. Ще повільніше рухається він, намацуючи босими ногами петлі, спочатку пробуючи їх на міцність... Ось і земля.

- Слава Тобі, Господи! - зрадів чернець і поклав ікону Цариці Небесної на зроблений ним з міцних сучків аналой. Весь час звучав приглушено дзвін пролунав на всю силу. А гарна самотня сосна вся сяяла, прислухаючись до гарячих молитво-словиям ченця. Пройшли довгі-довгі роки... Багато поколінь дерев змінило в лісі один одного. Не стало і тих сосен, які шепотіли один з дружкою на узліссі біля підніжжя пагорба в ті давні часи, коли прийшов сюди самотній чернець. Інші сосни тісняться там... А на пагорбі височить все та ж самотня сосна, могутня і неначе облита,золо-том. Перед нею стоїть невелика лавочка, запрошуюча паломника відпочити. Доріжка, посипана гравієм, веде до брами стародавнього скиту. Там, у невеликому білокам'яної храмі, сяє велика святиня - явлена чудотворна ікона Божої Матері "Розчулення".

Ось прийшли сюди з села, де вони жили влітку, отроковиці Ксенія і Любочка. Служба ще не починалася. Розглядаючи старовинні фрески, вони запитали молодого послушника, зажигавшего свічки:

- Що це за дерево зображено біля південних дверей, і хто там стоїть на колінах біля нього? Послушник відповів, що це та сама сосна, що стоїть у скитских святих воріт.

-Подивіться,- он на її гілках зображена ікона, що випромінює світло...Це наша теперішня святиня, до якої й ви нині приклалися. А ім'я ченця, який здобув її, Господом нам не відкрито.

Вважається, що дерева не вміють говорити. Але вони різні бувають. І ще треба вміти їх слухати... Ось побачила сосна, що стоїть у скитских брами, двох отроковицю, що з'явилися біля неї після служби божої, за якою вони причащалися. І вітру не було, але гілки її прийшли в рух. Ксенія мимоволі прислухалася і раптом вся так і спалахнула незвичайним хвилюванням:

- Любочко! Я, здається, розумію, що вона говорить...

- Скажи скоріше! - вигукнула Любочка.

- Вона велить нам з тобою завжди любити Господа і не забувати молитися Йому... І часто звертатися до Божої Матері... І зберігати чистими душі... А ще велить пам'ятати ченця Ісидора, який здобув чудотворну ікону на її гілках!

- А нам сказали, що ім'я його невідоме.

Вони повернулися в скит. Молодий послушник ще не пішов з храму. Те, що вони розповіли йому, сильно схвилювало його. Він перехрестився і сказав:

- Це Господь чудово відкрив вам ім'я засновника нашого скиту. Спаси вас, Господи!

Вгору...